Говори проти: Що думають українці про домашнє насильство

Минулого тижня відбулися презентація всеукраїнської кампанії ЮНІСЕФ та UNFPA "Говори проти насильства" і перша публічна розмова проти насильства за участі експертів та зіркових гостей. Говорили про різні аспекти цієї теми: вплив насильства на мозок людини, поведінка людини під дією психологічного насильства та, зрештою, методи викорінення насильства у родинах.

Статистика

Згідно даних ООН, щорічно більш ніж мільйон українок стикаються з фізичною та сексуальною агресією і тиском в родині. За даними Національної поліції, у 2017 році було отримано 111 000 заяв щодо домашнього насильства, а в першій половині 2018 року близько 60 000. При цьому правозахисники стверджують, що в поліцію звертається лише кожна десята жертва. І тільки 4% заяв спричиняють розслідування, в решті випадків все закінчується мировою і заяву просто забирають. За різними даними, щороку від одного до трьох мільйонів дітей в Україні стають свідками або жертвами домашнього насильства.

За результатами опитування проведеного InMind для кампанії ЮНІСЕФ та UNFPA "Говори проти насильства", 65% українців вважають себе обізнаними у темі домашнього насильства. Але при цьому кожен другий вважає, що шльопнути дитину по сідницях не є насильством у певних ситуаціях. А кожен десятий українець взагалі не вважає це насильством.

Кожна третя жінка і кожен другий чоловік впевнені, що інколи жертва насильства сама винна. 14% українців вважають, що можна застосовувати обмежену фізичну силу до дітей чи підлітків, а 22% визнають, що в їхньому оточенні критикують батьків, які не кричать і не карають дитину за погану поведінку.

При цьому респонденти вважають, що пережите ще в дитинстві домашнє насильство може призвести до негативних наслідків у майбутньому:

66 % вважає, що це призводить до низької самооцінки;

62% — складність контролю емоцій;

59% — складність побудувати стосунки у дорослому віці;

57% — відтворення насильницької поведінки у дорослому віці;

47% — затримка у фізичному і психічному розвитку;

41% — складнощі у спілкуванні з однолітками;

32% — уникнення насильницьких стосунків у дорослому віці;

25% — відторгнення будь-яких проявів насильства у дорослому віці.

До того ж ймовірність оцінюється як приблизно однакова як для випадків, коли дитина є жертвою насильства, і коли вона є його свідком.

Нейробіологічне дослідження

Окрім опитування, в Україні був проведений експеримент під час якого людям показували заздалегідь записані з акторами образливі та принизливі монологи і відслідковували реакцію мозку. СЕО компанії нейромаркетингових досліджень Trizma Neuro Ніколаос Дімітріадіс, який очолив цей експеримент, прокоментував так:

"Наука і технології можуть допомогти вирішити дуже важливу проблему для суспільства. Ми відповіли на цікаве питання: "Що відбувається в мозку людини, якщо вона відчуває на собі психологічне насильство? І чи відрізняються її емоції від того, що вона каже і як виглядає?" До цього дослідження ми вважали, що в Україні психологічне насильство не визнається так серйозно як фізичне. Тому стояло питання,чи це соціально визнана поведінка, чи це просто наслідок роботи мозку. І для українців є добра новина, мозок визнає психологічне насильство незалежно від того, як людина на це реагує і яку емоцію демонструє. Було б значно гірше, якби ми побачили, що мозок не реагує, що йому байдуже. Між реакцією мозку та діями людини є певні фільтри. Одним з них є соціальні норми. Тобто мозок відчуває і розуміє ситуацію, але перш ніж це стане поведінковою реакцією, мозок натикається на соціальні фільтри, які можуть завадити реагувати чесно і природно. Це означає що мозок правий, але соціальні норми неправильні, тобто треба працювати над соціальними нормами".

Поради психолога

І хоча більшість українців проти насильства, але вони зізнаються, що не знають, як діяти, коли стають його свідками. Психолог та експерт кампанії "Говори проти насильства" Оксана Королович вважає, що самі жертви насильства не говорять на цю тему через дві причини: важають, що так у всіх; бояться бути засудженими.

Що діяти, коли ви стали свідками насильства на вулиці (наприклад, спостерігаєте, як мати кричить на дитину)? Психолог Оксана Королович радить ні в якому разі не вести себе агресивно, тому що лише переключите увагу агресора на себе.Типовою реакцією є небажання людини втручатися, але таке наше мовчання і є підтриманням норми. Тому психолог рекомендує переключити увагу агресора на іншу тему. Для прикладу, запитати дорогу. І коли агресор починає вам відповідати, рівень його агресії падає: "І варто пам'ятати, що в кожному агресорові первинно є жертва, тому дуже важливо не говорити "проти", а говорити взагалі про проблему і про феномен насильства. Коли на кожному етапі ми почнемо говорити, то нам вдасться розірвати замкнене коло (агресор — жертва — свідок)".

Поради з життя акторів Сергія та Сніжани Бабкіних

Сергій: Після будь-якої суперечки головне — зразу підійти обійняти і вибачитися. Треба завжди говорити. У родинах, де люди не розмовляють, лише збільшується кількість проблем.

Сніжана: Ми щосекунди працюємо над стосунками. Всі проблеми проговорюємо. Вчимо дітей тому, що помилки можуть бути, але важливо їх не повторювати. І дуже важливо визнавати свою вину і просити пробачення.

Нещодавно у нас виникла неприємна ситуація. Ми придбали старшому сину нове недешеве взуття. Наступного дня він повернувся зі школи і сказав, що з нього сміялися і більше він цю пару не взує. На що я сказала: "Ні, Артур, ми витратили гроші, ми з татом півдня їздили містом вибирали, тому ти візьмеш це взуття і носитимеш". Він з поганим настроєм йде до школи. А я згадую історію, коли сама була приблизно у такому ж віці, як зараз син, і мама купила мені миленьку кофтинку з дурнуватою качечкою. Однокласники мене засміяли і я сказала, що більше не одягну цю річ. На що теж почула від мами вмовляння, але так ні разу більше ту кофтину і не одягла. Тому ввечері я вибачилась перед сином, розповіла свою історію і забрала в нього ту пару взуття.

Коментар психолога Оксани Королович: "Ми часто дублюємо поведінку наших батьків, але варто відслідковувати такі моменти і аналізувати. Для дитини важливо коли батьки приходять і говорять: "Пробач, я був/була неправий(а)". У дитини в цей момент в рази підвищується внутрішня впевненість. Вона розуміє, що кризи в комунікації — це норма, люди інколи занадто емоційно реагують. Але дуже важливо навчити дитину здоровій комунікації".

Читайте також: Лютые: Почему люди так часто злятся на все?

Источник