Глухий кут для інвестора, або куди "мчить" тепловоз упередженого правосуддя

Видимість законності, імітація правосуддя — це найгірше, з чим може зіткнутися іноземний інвестор в Україні. Бізнес не перший рік міркує про те, що правосуддя в Україні не має ніякого сенсу, тому що судова система повністю корумпована і будь-яке її рішення засноване на якихось "неюридичних" аргументах, а не на букві закону.

Кожен новий гучний публічний скандал в цій сфері впливає на інвестиційний клімат в країні, адже ділові кола отримують прямий сигнал про те, що українські рейки правосуддя можуть завезти їх у глухий кут. І це при тому, що прямий інвестор, фігурально висловлюючись, це священна, а не дійна корова. Інвестор розвиває реальне виробництво, створює робочі місця, підвищує оподатковувану базу і приносить нові технології.

Кратко и по делу в Telegram

Чи розуміють це на високому державному рівні? На словах — звичайно, так. Влітку 2020 року була чергова зустріч українського бізнесу з Президентом України Володимиром Зеленським, і щоб навіть ніхто не сумнівався: проблема номер один, про яку говорить і наш, і зарубіжний бізнес, — це суди. В одному з інтерв'ю посол Німеччини Анка Фельдхузен навіть безпосередньо зазначила, що "не потрібно ніяких "інвестиційних нянь", інвесторам лише потрібні незалежні суди". На жаль, суд в Україні все ще можна купити, на нього можна вплинути, залякати, зробити що завгодно.

Останній приклад — ситуація, до якої потрапило підприємство ТОВ "Жмеринський елеватор", що входить до складу групи компаній "АГРОПРОСПЕРІС" та належить до New Century Holdings — керуючої компанії ряду американських інвестиційних фондів. "Жмеринський елеватор" — приклад сумлінного інвестора, який працює в Україні з 2007 року, є надійним платником податків та відповідальним роботодавцем. А от опіка з боку "правоохоронних нянь" виявилася з гірким присмаком.

Важко уявити, що саме подумали керівники компанії про слідчого СБУ, який 21 грудня 2018 року повідомив про кримінальне провадження за №42016040000000070 та ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2018 року про арешт їхнього тепловоза ТГМ-4Б № 0231, але навряд чи щось приємне.

Бо тепловоз був придбаний офіційно, на підставі договору купівлі-продажу, та й за немаленьку суму - 2,87 млн грн. До речі, продавець — ТОВ "Бріта" — був здивований не менше, адже придбав залізничну тягу геть у непридатному для користування стані (його навіть вивозити довелось на автомобільному транспорті).

Сума, за яку ТОВ "Бріта" придбало ТГМ-4Б № 0231, не була надто високою — 300 тисяч грн, однак вона все ж була вищою за вартість, у яку тепловоз оцінив банк (у заставі якого транспорт перебував певний час). А на ремонт та приведення тепловозу до стану робочої моделі були витрачені 2 млн грн й самим продавцем, а потім ще майже стільки ж і покупцем — тобто ТОВ "Жмеринський елеватор". Все це ми описуємо для того, щоб показати, наскільки добросовісним набувачем був інвестор, і до жодних кримінальних оборудок, які могли б зацікавити СБУ, відношення не мав і мати не міг.

Чесно кажучи, правоохоронці ніколи про цей тепловоз і не згадали, бо дуже вже мляво просувалось розслідування кримінального провадження, де фігурує цей тепловоз (за три роки, що триває розслідування, винні особи жодного разу не допитувались). Але той факт, що за декілька років вартість ТГМ-4Б зросла у 20 (!) разів, підбадьорив дуже багатьох зацікавлених осіб.

Справа в тому, що на момент придбання тепловозу самим ТОВ "Бріта" (воно його купила у ТОВ "Гліцоіл"), транспорт був розукомплектований. Фактично тепловоз був нічим іншим як металобрухтовою інсталяцією на тему "Безвідповідальне господарювання" вагою у 60 тон. Як пізніше було встановлено, його балансова вартість становила всього 130 000 грн, а ПАТ "Укрексімбанк" оцінив "транспорт роздору" теж у досить скромні 277 030 грн.

Переглянувши обсяг ремонтних робіт, які провело ТОВ "Бріта" з тепловозом, навіть не залізничникам стає зрозумілим, що фактично новими власниками було створено інший транспорт, просто з використанням рами раніше придбаного. Так, було додатково встановлено: системи АЛСН для можливості експлуатації на кодованих коліях "УЗ" та системи обігріву тепловозу в зимовий період часу, дизель № 2121-17, УГП №441, повітряний компресор ПК 35, турбокомпресори ТК-18 СМ, замінено маслоохолоджувачі 211ДЗ, колінчатий вал (6ЧН21/21), передачі УГП 1200/100, секції охолодження 7317, насос масляний 0210.33.000-1, насос ТНВД 961В, вал карданний 350.10.100-3, вал карданний возовий, стартер ПС-У2 тощо.

Тож чи слід дивуватись, що після такого перетворення іржавого залізного "пасиву" у справний транспортний "актив", техніка знову зацікавила і того самого первинного власника тепловозу — ПрАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк", посадові особи якого й фігурують у кримінальному провадженні, з якого все почалося. Ситуація насправді для України є банальною і описується давньою народною приказкою "Аби хліб, а зуби знайдуться".

Питання насправді в іншому — що і як мало відбуватись далі з інвестором, який потрапив у пікантну ситуацію з кримінальним відтінком. В теорії відповідь проста — на захист бізнесу мав стати суд. На практиці — все вийшло з точністю до навпаки.

Припустимо, що техніка, дійсно, якось "не так" потрапила до ТОВ "Гліцоіл" (перший зафіксований продавець тепловозу у 2016 році). Хоча це й навряд чи, бо "потерпіла сторона" була обізнана про вивезення тепловозу з території ПрАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк", уповноважені особи якого й допустили представників ТОВ "Бріта" та ТОВ "Гліцоіл" на територію підприємства, надали можливість безперешкодно пересуватися територією, що охороняється, та надали право розпорядитися тепловозом шляхом навантаження та транспортування.

Але все ж припустимо, що то було легке запаморочення від вдалого продажу металобрухту, і в "ІнтерМікро Дельта, Інк" не розуміли, що коїли, коли "поза своєю волею" віддавали усю технічну документацію на тепловоз, технічне рішення щодо продовження строку служби основних несучих конструкцій тепловозу та формуляр на тепловоз.

Тим більше, що зараз усю цю судову тяганину провокують навіть не посадовці компанії, а її ліквідатор, оскільки саме "ІнтерМікро Дельта, Інк" вже давно перебуває в стадії банкрутства, і там розпродано майже все, що можна (окрім оспорюваного тепловозу, звичайно). Але виникає одне дивне запитання. З матеріалів судових справ чітко випливає, що "у січні 2018 року на ліквідаційний рахунок банкрута надійшли грошові кошти від повірених. 15.01.2018 та 16.01.2018 повірений ОСОБА_3 здійснив перерахування грошових коштів у сумі 431298,20 грн в рахунок сплати заставної вартості двох тепловозів: ТГМ-4А №1993 — 154268,03 грн, ТГМ-4Б №0231 — 277030,17 грн (майна, отриманого повіреним від підрядної організації)". Цією ОСОБОЮ, зазначеною в судових рішеннях, є повірений Кремезний М.О., на ім’я якого з боку ПрАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк", власне, і видавались довіреності на переміщення тепловозу, що встановлено в ухвалі Господарського суду Запорізької області від 27.11.2019 року в межах справи № 908/6183/15.

Тобто фактично і банк, який начебто нічого не знав, про те, що від нього "поїхало" його заставне майно, і сам банкрут отримали повну грошову компенсацію за "втрачений" тепловоз. Але навіщо потрібні оті копійки, якщо "добрий суддя" дозволить повернути для "дерибану" не брухт, а модернізований транспорт. І тому банк робить цікавий юридичний фортель — повідомляє суд про те, що на теперішній час ним вживаються заходи щодо з'ясування походження коштів, отриманих в якості погашення заборгованості за кредитним договором, а також повідомляє про арешт цих коштів. Ну, зрозуміло, що краще ж забрати тепловоз вартістю у 6,5 млн грн, аніж задовольнятись виконанням власного ж кредитного договору.

Роль судів у цій справі насправді весь час була визначальною.

Почати хоча б з ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (справа № 331/4001/18), якою було накладено арешт на даний тепловоз. Чомусь ніхто не взяв до уваги, що на момент винесення судової ухвали про накладення арешту даний тепловоз перебував у власності ТОВ "Жмеринський елеватор", а не ПрАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк", і знаходився на території підприємства за адресою: м. Жмеринка, вул. Чернишевського,42, а не "на земельній ділянці за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Кротова, 24", як це вказано в ухвалі суду. Також в Ухвалі зазначено, що тепловоз є предметом застави за договором між ПрАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк" та АТ "Укрексімбанк".

Однак на момент укладення договору купівлі-продажу тепловозу, в реєстрі обтяжень рухомого майна була відсутня інформація щодо застави тепловозу ТГМ-4б №0231. Найгірше, що через тривалий простій на підставі цієї ухвали тепловоз почав псуватися. Він був опломбований, запустити його було неможливо, кабіна всередині замерзла, що призвело до розгерметизації водяної системи, виходу з ладу інших вузлів та агрегатів тепловозу. І тільки завдяки ухвалі суду від 19 лютого 2019 року арешт було частково знято, а ремонт проведено. Проте сума збитків тільки за цим фактом — 0,5 млн грн, які навряд чи хтось колись буде відшкодовувати.

Можна, звичайно, винести за дужки увесь кримінальний підтекст цієї історії, проте й позиція господарських судів теж не витримує жодної критики, бо реальне дослідження правової ситуації відбулось лише в суді першої інстанції, а далі почались процесуальні маніпуляції.

Так, Господарський суд Запорізької області у своєму рішенні від 02.03.2020 з приводу "спору за тепловоз" зазначив наступне:

• позивач не навів жодних аргументів щодо незаконності заволодіння цим тепловозом з боку ТОВ "Жмеринський елеватор";
• в результаті втрати майна — тепловоза ТГМ-4Б № 0231, повіреним відшкодовано ПрАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк" матеріальні збитки в розмірі заставної вартості майна;
• спірне майно — тепловоз — після його набуття ТОВ "Бріта" зазнало суттєвих змін, переробки, завдяки яким відновлено господарське призначення майна, майно дійшло стану, придатного для його використання;
• змістом віндикаційного позову є повернення саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника та збереглася в натурі, тобто в тому ж стані;
• ТОВ "Жмеринський елеватор", рівно як і ТОВ "Бріта", не повинні були передбачати ризику того, що набуті права можуть бути припинені з огляду на невжиття правоохоронними органами заходів до запобігання шахрайства, злочинів та допущення вчинення правочинів з майном, щодо якого відкриті кримінальні провадження та яке перебуває в заставі державного банку.

Висновок з усього цього наступний: ситуація, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

І, власне, у правовій державі на цьому було б поставлено крапку.

Проте, рішення Господарського суду Запорізької області було скасоване вищим судом — Центральним апеляційним господарським судом (постанова від 29.07.2020), а потім не знайшло підтримки і у Верховному Суді у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Причому їх мотивація якраз і є такою, що відлякуватиме будь-якого інвестора від будь-якої діяльності на території України. Так, апеляційний суд прямо заявляє, що "виходячи з предмету спору та обставин, які потребують дослідження у даній справі, визначальним при вирішенні спору є встановлення обставин щодо правомірності вибуття спірного майна із власності банкрута (позивача)".

Тобто на думку суду, їм абсолютно все одно, що тепловоз, який коштував 143 тисячі грн (а саме за стільки офіційно його придбали в ПрАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк"), тепер внаслідок капітального ремонту коштує 6,5 млн грн. Головне — треба через 4 роки повернути тричі перепродану "вкрадену" річ так званому законному власнику. Така собі аргументація, якщо чесно.

Ще один пасаж від суддів: "Колегія суддів дійшла висновку, що фактично вказаними особами здійснюється підміна понять, оскільки внаслідок проведених ремонтних робіт відбулося поліпшення якісних характеристик спірного майна, що не свідчить про створення нового об'єкта. Вказане не свідчить про те, що оновлення та модернізація спірного тепловозу, збільшення його вартості за рахунок таких поліпшень — це створення нової речі, оскільки це те ж саме майно, однак з іншими якісними, а не кількісними характеристиками."

Здається, з такими висновками самі представники Феміди вже підмінили все, що тільки можна. Бо так недалеко досудитись до того, що кожен приймальний пункт металобрухту, де знайдуть колеса і раму від машини, — це потенційний автосалон. А що? Кількісні ж характеристики "речі" не змінились — ті ж самі руль та номер кузова…

Проте, не лише апеляційна інстанція, але й Верховний Суд також продемонстрував "вищий пілотаж канцеляризму", відмовивши у скарзі інвестора з аргументацією: "У касаційній скарзі не наведено обставин, що тепловоз ТГМ-4Б № 0231, 1990 року випуску було продано саме у порядку, визначеному приписами ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який був чинний на час вибуття спірного майна з власності ПрАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк". І це все. Більше жодних пояснень. Мовляв, продано "не за тією процедурою" і яке нам діло до того, що ви там щось ремонтували, переробляли, є добросовісним набувачем тощо… Така позиція суду є не просто ганебною, а відверто цинічною, і навряд чи поліпшить інвестиційний клімат в нашій країні.

А що стосується тепловозу, то він все ще знаходиться на елеваторі, бо ображений інвестор не розуміє, як можна виконати рішення апеляційного суду і повернути тепловоз у тому ж стані, у якому він перебував на момент придбання. Бо дизель, насоси і колінвал ще можна зняти, а от як бути з усім іншим — просто повідривати колеса та розбити скло в кабіні? Юриспруденція тут безсила. Принаймні, на наш погляд. Хоча, можливо, господарська Феміда й тут щось придумає — адже на сьогоднішній день ТОВ "Жмеринський елеватор" звернулося з заявою до ЦАГС про роз’яснення змісту рішення, де, зокрема, просить роз’яснити: чи має право ТОВ "Жмеринський елеватор" залишити собі від’ємні поліпшення, які були здійснені після вибуття тепловозу з ПрАТ "ІнтерМікро Дельта, Інк".

Інвестор чекає на розгляд цієї заяви. А ми чекаємо на нові приклади судової еквілібристики.

Дмитро Філіпенко, спеціально для transport-trust.ru

Источник